А пам’ять зберігає все в серці.

Чиї б серця забуть могли тих,

хто у тяжку годину у грізних битвах

полягли за рідну Україну.

Ліна Костенко

        Сьогодні я ще раз хочу пригадати і переглянутими  ту сторінку історії, яка кров’ю пломеніє і через роки  стала доленосною для нашого народу.Молоде покоління має знати та пам’ятати героїчне минуле своєї країни.

      Пройшло вже 72 роки з того часу коли закінчилась найкривавіша війна в історії людства. Тепер ми можемо більш адекватно оцінювати цю війну, її наслідки, а головне, причини її появи. Метою цього є аж ніяк не зменшення заслуг її героїв, а лиш розвіювання невірних стереотипів про неї. Сама війна показала, що у неї переможців ніколи не буває: виграти може лише той, хто менше програє, ось і все. Але кожне життя безцінне і вбивство людьми один одного ніколи не може бути виправдане!!! Один філософ сказав: «Смерть мільйонів — це лише статистика, а смерть кожної людини з цього мільйону — трагедія ».

       У Другій світовій війні уряди і народи країн антигітлерівської коаліції мали ясну позитивну мету: вони боролися проти фашизму. Але зараз не кожен ветеран, не залежно від країни де він мешкає, наважиться згадати ті жахливі події та стерти з пам’яті війну також не вдасться, як би сильно цього не хотілося. Врешті-решт, це — історія нашого народу, хоч вона й болюча.

         На території України  війна не припинялася 1225 днів і ночей – з 22 червня 1941р.  по 28 жовтня 1944р. Оперативне зведення «От советского информбюро» від 5 березня 1944 року доведе до всього радянського народу інформацію, що цього дня у результаті операції було звільнено більш як 500 населених пунктів, зокрема, по нашому району – Вербовець, Борсуки, Нападівку, Вишгородок, Білозірку, Ланівці, Бережанку, Білку, розбито 4 танкових і 8 піхотних дивізій німців, знищено 136 німецьких танків. В оперативному зведенні від 6 березня 1944 року повідомлено про продовження цього наступу І-м Українським фронтом і звільнення районних центрів Збараж, Вишнівець, Ланівці. Більш ніж у 100 населених України точилися особливо запеклі бої. У боях на нашій території взяло участь 54 армії збройних сил СРСР. По всій території  України точилися кровопролитні бої. Саме в Україні вирішувалася доля  Другої світової війни  в Європі, Протягом  січня в Україні було проведено радянськими військами 13 наступальних та 2 оборонні операції. Великі бої точилися за кожен дім. Війна не припинялася  ні на годину.

       Швидко, мов весняні струмки, збігають роки, квітнуть дерева, половіють жита, приходять у світ нові люди. Але не старіє, не зникає пам’ять тих літ. Вона живе у спогадах бійця і в суворому монументі, як свідок грізних років і переможних боїв пильно дивиться на нас в залах музеїв із сторінок книг. Коли нещодавно я перебувала у Тернопільському краєзнавчому музеї зі своїми вихованцями, то поривом сердя ми линули до експозиції, де зображений – бойовий старшина Панталеймон Іванович Луцюк - мій дідусь, для моєї племінниці- прадідусь так буде завжди , адже пам'ять про дорогих нам людей ніколи не зітреться з памяті поколінь. Звичайно особливо пам’ятними такі спогади з нагоди визволення Лановець та Дня Перемоги….Та вдивляючись в кадри теленовин, ніколи б не здалося дорогому моєму серцю дідусеві, що історія повернеться у ХХІ столітті…

   Понад 72 роки тому – цей бойовий старшина визволяв Ланівці , нашу домівку від ненависних загарбників, пройшов війну від Сталінграда до Праги, уродженець села Нападівка, почесний громадянин Лановець та Тернополя , нагороджений орденом Червоної Зірки за визволення краю від німецько-фашистських  … Всім серцем любив Україну та помер на День Перемоги. Ось ці біографічні рядкии біографії знає кожен з нашої рідні ..та передаватиме як спогад,  як святиню, у спадщину поколінням. Крізь усі важкі буремні роки

Не згас у серці діда дух патріотичний.

І у водах життєвої ріки

Долати перешкоди всі він звичний.

Боротись, вірити і з Богом в серці жити -

Так він робив, й любив онуків вчити,

А все його життя – це боротьба

За нас - нащадків й краще майбуття.

    І наостанок хотілося б нагадати вам, нам є що взяти від цього покоління: совість, порядність, честь, обов’язок, патріотизм. Прості, але надто вагомі поняття, котрі ніколи не старіють. Це людська пам'ять, і головне – передати її нащадкам. Я зроблю все можливе, щоб мої діти та учні з такою ж повагою і трепетом зберігали такі сімейні спогади.

Війна — це завжди трагедія для обох сторін.

 Але чи є у ній альтернатива? 
Так є — це Перемога!

Вчитель історії Борщівської ЗОШ І-ІІІ ст. ім. Я.П.Горошка

Лілія Михайлівна Волянюк